Викладач: Власенко Людмила Михайлівна Предмет: Основи філософських знань Група: 3 Б л/с Дата: 24.11.2020 Опорний конспект лекції Тема: Філософське пізнання. Специфіка медичного пізнання
Викладач: Власенко Людмила Михайлівна
Предмет: Основи філософських знань
Група: 3 Б л/с
Дата: 24.11.2020
Опорний
конспект лекції
Тема: Філософське пізнання.
Специфіка медичного пізнання
Ключові поняття
та терміни: гносеологія, об’єкт пізнання, суб’єкт пізнання, істина, логіка,
творчість, інтуїція, практика, знання, мудрість.
ПЛАН
- Поняття «гносеології». Проблеми
пізнання в філософії, його рівні, форми пізнання.
- Логіка та інтуїція. Пізнання та
творчість, знання.
- Проблеми істини. Практика як критерій
істини. Знання і мудрість.
- Специфіка медичного пізнання
(самостійна робота).
- Проблеми пізнання досліджує наука під
назвою гносеологія – це розділ філософії, що вивчає природу пізнання,
закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості
та здібності, передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення
знання до дійсності, закони його функціонування та умови й критерії його
істинності.
Пізнання – це процес цілеспрямованого активного
відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною
практикою людства.
Суб’єкт пізнання – це людина як висхідний пункт життєвої та
пізнавальної діяльності (здобуває знання).
Об’єкт пізнання – це фрагмент (частина) будь-якої реальності
(природної, соціальної, суб’єктивної, розумової, душевної) який не збігається з
інтелектом, що пізнає, та на який спрямована пізнавальна активність.
Види
пізнання:
-
життєво-досвідне
(людська життєдіяльність);
-
мистецьке
(прояви уяви, фантазії);
-
наукове
(знання);
-
релігійно-містичне
(божественне об’явлення);
-
екстрасенсорне
(екстрасенси, незвичайні джерела).
Рівні пізнання та його форми:
- Чуттєвий: властивості та ознаки речей
( відчуття, сприйняття, уявлення).
- Раціонально-логічний: зв’язки,
функції, відношення речей (поняття, судження, умовиводи).
- Синтезувальний: абстрактне мислення
(експеримент, досвід, практика).
- Логіка – наука
про закони, форми та прийоми мислення, які забезпечують досягнення об’єктивної
істини в процесі міркування і пізнання. Виділяють діалектичну логіку і
формальну логіку.
Діалектична логіка – досліджує змістовий аспект людського мислення,
особливості прояву в ньому діалектичної, форми буття та ступені розвитку
людського пізнання.
Формальна логіка – досліджує структурні аспекти людського мислення
і наукового знання, абстрагуючись від їхнього змісту і розвитку (поняття,
судження, умовиводи, теорія).
Інтуїція – це спосіб осягнення істини через безпосереднє
чуттєве споглядання чи умогляд на відміну від опосередкованого, дискурсивного
характеру логічного мислення.
Форми
інтуїції:
-
чуттєва
(протистояння розсудку і мисленню);
-
інтелектуальна
(найвища форма пізнання).
Творчість – це продуктивна людська діяльність.
Здатна породжувати якісно нові матеріальні і духовні цінності суспільного
значення. Виявляється у різних галузях суспільства, практики, науки, техніки,
літератури і мистецтві. Творчі здібності являють собою концентрацію духовних
сил людини, її емоції, почуття, уяви, фантазії інтелекту, професійної
кваліфікації.
Творчість поділяють на:
індивідуальну, колективну, народну.
Знання – це форма духовного засвоєння результатів
пізнання, процесу відображення дійсності, що характеризується усвідомленістю їх
стихійності.
Характеристика знання:
-
очевидне
– повне спів падання ментальних засобів які входять в людське сприйняття та
розуміння;
-
вірогідне
– оцінка знань на міру їх виправданості;
-
достовірні
– це наявність у знаннях істинності;
-
правильні
– це знання, що відповідають установленим нормам.
Заблудження – це не навмисне, а мимовільне, не виправдане
відношення до якогось знання. Знання має різні форми свого якісного наближення
до істини.
- Істина – це
правильно засвоєне на практиці і підтверджене практикою відбиття об’єктивної
дійсності в людській
свідомості.
Основні концепції істини:
-
відповідність
знань та уявлень дійсності;
-
конвенціальна;
-
прагматична;
-
регулятивна.
Об’єктивна істина – це
зміст людських знань, який не
залежить ні від людини, ні від людства.
Відносна істина – це не повне, не точне знання про
предмет.
Абсолютна істина:
А) зміст об’єктивної істини
зберігається доки триває пізнання ;
Б) повне, вичерпане, але неосяжне
знання про весь світ.
Конкретна істина – знання про конкретний предмет в
конкретних обставинах.
Практика – це вся матеріальна, предметно-чуттєва
діяльність людей, спрямована на перетворення природи і суспільних відносин.
Структура практики:
- праця, матеріально-виробнича
діяльність;
- наукові експерименти.
Функції практики:
-
практика
служить основою пізнання, його метою і ціллю;
-
реалізація
здобутих знань;
-
практика
є об’єктивний критерій істини. Так людина досягає мудрості.
Мудрість – осмислення дійсності і розв’язання
практичних питань на основі поєднання досвіду і розуму. Мудрість – різновид практично-орієнтованої
свідомості.
ВИСНОВОК
Пізнавальна проблематика є органічним складником будь-яких філософських
досліджень. Пізнання постає різноманітним, виявляючи себе в різних видах, але
разом усі вони дають побачити, що до пізнавальної діяльності залучені всі сили
та здібності людин (почуття, емоції, розум, інтуїція та ін..)
Пізнання – багаторівневий процес
побудови знань. Але вирішальну роль у ньому відіграє розумова активність
людини, практика.
Істина постає у вигляді процесу, у
якому людина, використовує складники знання та пізнання, створює виправдані
засоби своєї життєдіяльності. Знання – це різні форми наближення до істини.
Істина – необхідна умова наукового, творчого підходу до вивчення навколишнього
світу. Мудрість – як досвідченість, характеризується етичною духовністю, причетністю
до вищих життєвих цінностей.
Література:
Петрушенко В.Л. «Основи філософських знань» розділ ІХ, стор. 167-178
Воронюк О.Л. «Філософія» стор. 116-131
Комментарии
Отправить комментарий