Викладач: Власенко Людмила Михайлівна Предмет: Основи філософських знань Група: 3 А л/с Дата: 27.11.2020 Опорний конспект лекції Тема: Філософське пізнання. Специфіка медичного пізнання
Викладач: Власенко Людмила Михайлівна
Предмет: Основи філософських знань
Група: 3 А л/с
Дата: 27.11.2020
Опорний конспект лекції
Тема: Філософське пізнання. Специфіка медичного пізнання
Ключові поняття та терміни: гносеологія, об’єкт пізнання, суб’єкт пізнання, істина, логіка, творчість, інтуїція, практика, знання, мудрість.
ПЛАН
- Поняття «гносеології». Проблеми пізнання в філософії, його рівні, форми пізнання.
- Логіка та інтуїція. Пізнання та творчість, знання.
- Проблеми істини. Практика як критерій істини. Знання і мудрість.
- Специфіка медичного пізнання (самостійна робота).
- Проблеми пізнання досліджує наука під назвою гносеологія – це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності, передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування та умови й критерії його істинності.
Пізнання – це процес цілеспрямованого активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства.
Суб’єкт пізнання – це людина як висхідний пункт життєвої та пізнавальної діяльності (здобуває знання).
Об’єкт пізнання – це фрагмент (частина) будь-якої реальності (природної, соціальної, суб’єктивної, розумової, душевної) який не збігається з інтелектом, що пізнає, та на який спрямована пізнавальна активність.
Види пізнання:
- життєво-досвідне (людська життєдіяльність);
- мистецьке (прояви уяви, фантазії);
- наукове (знання);
- релігійно-містичне (божественне об’явлення);
- екстрасенсорне (екстрасенси, незвичайні джерела).
Рівні пізнання та його форми:
- Чуттєвий: властивості та ознаки речей ( відчуття, сприйняття, уявлення).
- Раціонально-логічний: зв’язки, функції, відношення речей (поняття, судження, умовиводи).
- Синтезувальний: абстрактне мислення (експеримент, досвід, практика).
- Логіка – наука про закони, форми та прийоми мислення, які забезпечують досягнення об’єктивної істини в процесі міркування і пізнання. Виділяють діалектичну логіку і формальну логіку.
Діалектична логіка – досліджує змістовий аспект людського мислення, особливості прояву в ньому діалектичної, форми буття та ступені розвитку людського пізнання.
Формальна логіка – досліджує структурні аспекти людського мислення і наукового знання, абстрагуючись від їхнього змісту і розвитку (поняття, судження, умовиводи, теорія).
Інтуїція – це спосіб осягнення істини через безпосереднє чуттєве споглядання чи умогляд на відміну від опосередкованого, дискурсивного характеру логічного мислення.
Форми інтуїції:
- чуттєва (протистояння розсудку і мисленню);
- інтелектуальна (найвища форма пізнання).
Творчість – це продуктивна людська діяльність. Здатна породжувати якісно нові матеріальні і духовні цінності суспільного значення. Виявляється у різних галузях суспільства, практики, науки, техніки, літератури і мистецтві. Творчі здібності являють собою концентрацію духовних сил людини, її емоції, почуття, уяви, фантазії інтелекту, професійної кваліфікації.
Творчість поділяють на: індивідуальну, колективну, народну.
Знання – це форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, що характеризується усвідомленістю їх стихійності.
Характеристика знання:
- очевидне – повне спів падання ментальних засобів які входять в людське сприйняття та розуміння;
- вірогідне – оцінка знань на міру їх виправданості;
- достовірні – це наявність у знаннях істинності;
- правильні – це знання, що відповідають установленим нормам.
Заблудження – це не навмисне, а мимовільне, не виправдане відношення до якогось знання. Знання має різні форми свого якісного наближення до істини.
- Істина – це правильно засвоєне на практиці і підтверджене практикою відбиття об’єктивної дійсності в людській свідомості.
Основні концепції істини:
- відповідність знань та уявлень дійсності;
- конвенціальна;
- прагматична;
- регулятивна.
Об’єктивна істина – це зміст людських знань, який не залежить ні від людини, ні від людства.
Відносна істина – це не повне, не точне знання про предмет.
Абсолютна істина:
А) зміст об’єктивної істини зберігається доки триває пізнання ;
Б) повне, вичерпане, але неосяжне знання про весь світ.
Конкретна істина – знання про конкретний предмет в конкретних обставинах.
Практика – це вся матеріальна, предметно-чуттєва діяльність людей, спрямована на перетворення природи і суспільних відносин.
Структура практики:
- праця, матеріально-виробнича діяльність;
- наукові експерименти.
Функції практики:
- практика служить основою пізнання, його метою і ціллю;
- реалізація здобутих знань;
- практика є об’єктивний критерій істини. Так людина досягає мудрості.
Мудрість – осмислення дійсності і розв’язання практичних питань на основі поєднання досвіду і розуму. Мудрість – різновид практично-орієнтованої свідомості.
ВИСНОВОК
Пізнавальна проблематика є органічним складником будь-яких філософських досліджень. Пізнання постає різноманітним, виявляючи себе в різних видах, але разом усі вони дають побачити, що до пізнавальної діяльності залучені всі сили та здібності людин (почуття, емоції, розум, інтуїція та ін..)
Пізнання – багаторівневий процес побудови знань. Але вирішальну роль у ньому відіграє розумова активність людини, практика.
Істина постає у вигляді процесу, у якому людина, використовує складники знання та пізнання, створює виправдані засоби своєї життєдіяльності. Знання – це різні форми наближення до істини. Істина – необхідна умова наукового, творчого підходу до вивчення навколишнього світу. Мудрість – як досвідченість, характеризується етичною духовністю, причетністю до вищих життєвих цінностей.
Література:
Петрушенко В.Л. «Основи філософських знань» розділ ІХ, стор. 167-178
Воронюк О.Л. «Філософія» стор. 116-131
Комментарии
Отправить комментарий