Власенко Людмила Михайлівна Предмет: «Основи економічної теорії» Група: 1 А с/с Дата: 05. 02. 21р. Економічні потреби і виробництво

 ЛЕКЦІЯ №2

Викладач:  Власенко Людмила Михайлівна

Предмет:  «Основи економічної теорії»

Група:  1 А с/с

Дата: 0 5. 02. 21р.

 

  Економічні потреби і виробництво

 

 Ключові поняття: фази суспільного виробництва, виробниче споживання, основне виробництво, соціальна інфраструктура, вимоги до суспільної організації виробництва, робоча сила, праця, ресурсний потенціал, регенераційний потенціал, суспільний продукт, продуктивність праці,  матеріаловіддача,  фондовіддача, економічні потреби,структура потреб.

 

План

1.  Суспільне виробництво. Матеріальне і нематеріальне виробництво.

2.  Основні фактори суспільного виробництва та їх взаємодія.

3.  Суспільний продукт та його складові.

4.  Ефективність суспільного виробництва.

5.  Економічні потреби, їх сутність та структура.

6.  Економічні інтереси (самостійна робота).

 

Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких фаз:

         -  власне виробництво;

         -  розподіл;

         -  обмін;

         -  споживання.

         Насамперед тісний зв᾽язок існує між власне виробництвом і споживанням. Споживання являє собою використання створених благ. Воно буває двох видів:

виробниче й особисте.

Виробниче споживання – це використання засобів виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва.

Виробнича інфраструктура являє собою комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому.

 Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сферу матеріального виробництва. Але в міру розвитку суспільства зростають його потреби в духовних благах, які створюються в нематеріальній сфері, що й зумовлює існування соціальної інфраструктури.

Соціальна  інфраструктура – це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства,які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку трудящих, примноженні їхніх розумових і фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рівня.

Суспільна організація виробництва має відповідати передусім таким загальним вимогам:

         - створювати широкі можливості для природно – історичного процесу економічного розвитку, не допускати волюнтаристського втручання у виробництво;

         - забезпечувати науково –  технічний прогрес і бути адекватною досягнутому рівню реального усуспільнення виробництва.

Отже, суспільне виробництво – це взаємодія між людиною та природою та між самими людьми в процесі створення матеріальних та духовних благ.

Суспільне виробництво завжди передбачає функціонування двох факторів: особистого й речового.

Особистий фактор виробництва представляють трудові колективи, люди, зайняті суспільно корисною працею в галузях матеріального виробництва і нематеріального фактор виробництва

Це – працівники промисловості, будівництва,  сільського господарства, транспорту, зв᾽язку,  торгівлі, комунального господарства, науки, культури, охорони здоров᾽я, тобто всі ті категорії трудящих, результатом праці яких є певний корисний результат (матеріальний продукт або послуга).

Трудові колективи виступають особистим фактором  виробництва тому, що кожний працівник є носієм робочої сили, завдяки якій він може створювати життєві блага, вдосконалювати техніку виробництва.

Робоча сила – це здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей, що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ.

Праця – це  свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб у матеріальних та духовних благах, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами.

 

Другим фактором виробництва є засоби виробництва: предмети ій засоби праці.

Це – речові елементи виробництва за допомогою яких люди створюють матеріальні та духовні блага.

Предмети праці включають всі ті предмети, на які спрямована праця людини, а саме: предмети, дані природою, сировина (створені людьми предмети праці), вторинні ресурси, штучно створені матеріали (штучні тканини, полімерні, керамічні матеріали).

 

Ресурсний потенціал являє собою сукупність елементів природи, що бере або може взяти безпосередню участь у суспільному виробництві.

Регенераційний  потенціал ґрунтується на можливості природних систем переробляти наслідки людської життєдіяльності і відновлювати обіг речовин у навколишньому середовищі.

 

 Сукупний суспільний продукт являє собою всю суму матеріальних та духовних благах, створеним суспільством за певний проміж уток часу (як правило, за рік).

Розраховують сукупний суспільний продукт по – різному, залежно від того, які елементи включають до його складу,слід розрізняти: валовий суспільний продукт, валовий внутрішній продукт і валовий національний продукт.

 

Розрізняють соціальну та економічну ефективність виробництва. Соціальна фективність виражає ступінь вдоволення особистих потреб суспільства. Вона показує, наскільки господарська діяльність спрямована на саму людину, відповідає потребам та інтересам. Економічна ефективність  виражає результативність суспільного виробництва шляхом зіставлення затрат і одержаного результату.

 

Економічні потреби, їх сутність та структура.

Кінцевою метою виробництва є задоволення різноманітних потреб людини як особистості, споживача і виробника. Виробництво, яке працює не за метою задоволення потреб людини чи суспільства, тобто за ради власне виробництва, є безглуздою витратою обмежених ресурсів землі, корисних копалин, довкілля, економічних благ і робочої сили.

Сутність економічних потреб. Що ж таке потреба? Загалом потреба – це  бажання людини в будь - чому, що забезпечує її життєдіяльність та поліпшує саму людину.

Отже, потреба – категорія, що відбуває ставлення людей,а звідси і поведінку, до умов їх життєдіяльності. Структура потреб велика. Крім економічних потреб, існує низка інших – культурних ,політичних,ідеологічних, національних і т. ін. Економічні потреби – це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення,насолоду або втіху і спускають, їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами.

Отже, потреби мають об᾽єктивно – суб᾽єктивний характер.

Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб᾽єктами і об᾽єктами.

За суб᾽єктами потреби поділяють на:

         - індивідуальні, колективні та суспільні;

         - домогосподарств, підприємств і держави;

         - суспільно – економічних класів і соціальних груп.

За  об᾽єктами потреби класифікуються так:

         - породжені існуванням людини як біологічної істоти;

         - матеріальні і духовні;

         - першочергові і не першочергові.

Потреби людей постійно зростають, що свідчить про дію закону зростання потреб.         А щоб їх задовольнити, потрібно постійно розширювати, удосконалювати осучаснювати суспільно виробництво і поповнювати та оновлювати знання і вміння працівників.

 

 

 

 

Рекомендована література:

 Ніколенко Ю.В.  Основи економічної теорії стор.  21- 45

Мочерний С.В. Основи економічних знань стор. 68 -70