Викладач: Власенко Л.М. Предмет: Основи філософських знань. Група: 4 А с/с Дата: 24.09.2021 Тема: Філософія Нового часу та епохи Просвітництва.

 

Викладач: Власенко Л.М.

Предмет: Основи філософських знань.

Група:  4 А с/с

Дата: 24.09.2021

 

Тема: Філософія Нового часу та епохи Просвітництва.

У кінці XVI-XVII ст. у Західній Європі настає епоха ранній буржуазних революцій. До влади приходить новий революційний клас – буржуазія. Буржуазія була зацікавлена в розвитку продуктивних сил суспільства, а отже, в розвиткові науки й техніки. Починається бурхливий процес розвитку духовної культури суспільства, в тому числі й філософії. XVII-XVIIIст. представлені такими видатними філософами, як Ф.Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк (Англія), Б. Спіноза (Нідерланди), Р. Декарт, Ф. Вольтер, Ж.Ж. Руссо, Д. Дідро, К. Гельвецький, П. Гольбах (Франція).

Для філософської і природничонаукової думки XVII ст. характерним є пошук методу наукового дослідження, який би став ефективним засобом боротьби проти залишків середньовічної схоластики. Великий внесок у розробку наукової методології зробили англійський філософ Ф. Бекон (1561-1626) і французький філософ і математик Р. Декарт (1596-1650). Метод, розроблений Ф. Беконом, дістав назву «емпіричний», а метод, обгрунтований Р. Декартом, - «раціоналістичний». В основі методу Бекона лежить індукція, тобто перехід у процесі пізнання від одиничного до загального.  Специфічною особливістю беконівської методології є дослід, експеримент. Опора на експериментальні дослідження в процесі наукового пізнання вибивала будь-який грунт з-під схоластики з її відривом від практики і умоглядним підходом до дійсності.

Метод Бекона відіграв велику роль в утвердженні наукових принципів дослідження явищ природи, в обгрунтуванні дослідного, експериментального природознавства.

Ф. Бекон - (1561-1626) англійський філософ, родоначальник англійського матеріалізму та методології дослідної (емпіричної) науки Нового часу. Головну увагу Бекон приділяє проблематиці науки, знання і пізнання. Наука із споглядаю чого напрямку повинна стати плідно впливаючою на соціальний розвиток, тоді від неї буде користь.

Основним методом пізнання він вважає індукцію як засобу пізнання дійсного, реально існуючого світу. Почуття, досвід, експеримент – основні знаряддя пізнання. Його основна теза «Немає нічого в розумі, що перед цим не пройшло б через відчуття». Трактат «Новий Органон» - це перша спроба у філософії Нового часу реалізувати загальний методичний підхід до одержання наукових знань, що мають практичне значення. Найвищим завданням пізнання Бекон вважає завоювання природи та вдосконалення життя людини, людської поведінки та психіки. Бекон вважав що людина належить до сфери науки та філософії завдяки своїй тілесності.
Основні твори Бекона «Моральні, економічні та політичні есе», «Нова Атлантида», «Історія Генріха VII», «Про принципи та начала», «Велике відновленні науки».

Значну роль у боротьбі проти залишків середньовічної схоластики і утвердженні творчого підходу до аналізу дійсності відіграв метод, розроблений Декартом. В основі методології Декарта лежить дедукція, тобто перехід в процесі пізнання від загального до одиничного. Якщо ж розкривати зміст декартової методології, то основу його становить критика догматизму, доведення неспроможності догматичних принципів пізнання дійсності. «Карфаген» схоластичної догматики повинен бути зруйнований!» - такий девіз методології Декарта.
Декарт спирається на розум, підкреслюючи, що в процесі пізнання розум відіграє вирішальну роль, а органи чуття дають нам помилкові уявлення про навколишній світ. Французький мислитель закликає в процесі пізнання не спиратися на віру, а піддавати сумніву будь-які положення. При цьому сумнів у вченні Декарта посідає провідне місце і набуває характеру методологічного принципу.
Однак культ розуму, оспіваний Декартом, раціоналістичний характер його методології призвели до недооцінки французьким мислителем досліду, експерименту, а в більш широкому плані – ролі органів чуття в пізнанні. Як приклад того, що органи чуття дають нам неправильні уявлення про навколишній світ, Декарт наводить аргументи, що використовувалися ще в античності. Наприклад: весло, опущене у воду, нам здається зламаним; прямокутна вежа здалеку здається круглою тощо.
Отже, робить висновок Декарт, довіряти органам чуття не слід.

Р. Декарт (1596-1650) – французький філософ, фізик, математик, основоположник аналітичної геометрії, представник класичного раціоналізму.
Філософ Декарт являє собою новий цілісний і раціонально обгрунтований образ світу, що відповідає актуальному стану природознавства. Його кредо «Піддавай все сумніву». Основним вид пізнання за Декартом – раціональне пізнання, інструментом якого є розум.

Він пропонує 4 правила, яких треба дотримуватися в пізнанні:
- не приймати ніяку річ за істину
- поділяти питання на частини, скільки їх необхідно для пізнання
- послідовно розміщувати свої ідеї
- здійснювати повні розрахунки, не залишаючи нічого поза увагою.
Отже, основним методом одержання істинних знань і практично-корисних фактів Декарт вважає раціональну дедукцію. Декарт висуває положення «Я думаю, отже існую», що свідчить про те, що він сприймає думаючого як первісну вірогідність з найвищою можливою очевидністю. Декарт підкреслює необхідність певної систематизації як пізнаного, так і пізнаваного.
Основні твори Декарта: «Роздуми про метод», «Метафізичні роздуми», «Начала філософії».

Просвітники XVIII ст. використали даний бік учення Декарта для того, щоб довести умоглядний характер його філософії. Відмінність між своєю філософією і метафізикою Декарта вони вбачали в тому, що, підкреслюючи роль розуму в пізнанні, вони спиралися на дослід, експеримент. Для Просвітництва XVIIIст. характерним було запевнення про те, що розум сприяє прогресу науки, можливості якої величезні.
Ідеї просвітництва набули великого поширення в Англії, Франції, Німеччині та інших країнах. З-поміж просвітників слід вирізнити Вольтера, Руссо, Дідро, Гольбаха (Франція), Лессінга, Гардера (Німеччина), Толанда, Шефсбері, Коллінза (Англія). Заслуга просвітників XVIIIст. була в пропаганді ідей розуму, прогресу, гуманізму, у твердженні, що людина за своєю природою добра. Трактування людини з позицій гуманізму дисонансом звучало проти дуже поширеної в той час точки зору про його гріховну природу.
На думку французького просвітника Ж.Ж. Руссо, причина тих трагічних колізій, які властиві долі людини, полягає в протиріччі між її бажаннями і тією реальністю, в якій вона живе.  Роздвоєність людської індивідуальності пояснюється багатьма факторами як соціального, так і морального характеру. «Зробіть людину заново єдиною, і ви зробите її такою щасливою, якою вона тільки може бути», - запевняв Руссо.

Просвітники
Т. Гоббс (1588-1679) англійський філософ-матеріаліст Нового часу. Головний філософський твір «Левіафан»: основні філософські принципи та питання гносеології, психології, соціології, політики
1. Поєднує емпіричний підхід з елементами раціонального методу.
2. Розробляє договірну теорію Держави.
3 та 4 частина – релігія, критика віри в чудеса та пророцтва.
Гоббс визнає користь сильної централізованої влади яка усуває всі суперечки та непорозуміння між людьми. Тому люди добровільно обмежують свої природні права і передають їх «зібранню мужів». Природні права людини обмежуються громадянськими.

Спіноза (1632-1677) нідерландський філософ-матеріаліст, пантеїст та атеїст. Твір «Етика».